Романська архітектура Італії: різноманітність

У цей період в Італії не припинялася боротьба за верховну владу між папським Римом і Священною Римською імперією. Як і у Франції, кожна область тут мала свій власний архітектурний стиль, на який впливала архітектура Західної Європи. У цілому, Італія залишалася досить консервативною. Тут менше будували, ніж у Франції, Англії чи Іспанії. Архітектори романського періоду в повній мірі використали спадщину античності, Візантії та мусульманські впливи. Вони продовжували застосовувати базилікальні плани, зводити купола, будувати кампаніли і баптистерії, обробляти фасади будівель. За рідкісним винятком, все це не зустрічається в інших європейських країнах.

Поперечний розріз. Сан-Мініато-аль-Монте. Флоренція (бл. 1018 р.)

Крипта, розташована в Сан-Мініато під основними хорами, досить рідко зустрічається в італійській архітектурі.

План Сан-Мініато-аль-Монте

В Італії в більшості випадків все ще використовували базилікальний план, трохи змінений у порівнянні з римськими зразками. У Сан-Мінь-ято – традиційний широкий центральний і вузькі бічні нефи, великі хори, підняті на платформі, і величезна крипта.

Західний фасад. Сан-Мініато-аль-Монте

Одна з головних характерних рис флорентійського романського стилю – використання кольорового мармуру. Продумане геометричне розташування панелей дозволяло використовувати гру світла на гладенькому камені. Таке оздоблення своєю вишуканістю та багатством, безсумнівно, контрастувало з скульптурними фасадами, характерними для Північної Європи.

Західний фасад. Сан-Марко. Венеція (бл. 1063-1096 р.)

Цей фасад з великими арками був побудований в XI ст., але повністю оброблений лише на початку XIX ст. Це третій собор, побудований на цьому місці. Його романська форма з хрестоподібним планом в значній мірі черпає  натхнення у візантійському мистецтві.

Східний фасад. Сан-Мікеле. Павія

Більшість італійських церкв закінчується виступаючими хорами і апсидою. Вид східного фасаду досить консервативний, на відміну від прикрашеного західного, який служить головним входом до церкви.

Поперечний розріз. Сан-Мікеле. Павія

Центральний неф з двоярусною аркадою і верхнім рядом вікон перекритий кам’яним склепінням. Склепіння здається важким і не створює відчуття легкості, яка властива сучасним французьким соборам. Так само, як і в Сан-Мініато, хори тут підняті і під ними розташована крипта.

Нервюрне склепіння, Сан-Мікеле. Павія

Нервюрне склепіння являє собою систему арочних ребер, які перетинають по діагоналі сторони склепіння. Таке склепіння-характерна риса ломбардських церкв.

Ломбардійський поясок. Собор у П’яченці

Арочна колонада у вигляді глухих аркад, які йдуть уздовж схилу даху, стала суттєвою рисою ломбардійського стилю.

Вікно-троянда

На фасадах італійських церкв XII-XIII ст. зустрічаються круглі вікна. Воно надзвичайно витончене і служить одночасно і прикрасою і джерелом світла і іноді може замінити верхній ряд вікон.

Дзвіниця. Санта-Марія-ін-Козмедін

Новим елементом у традиційній римській базилікальній архітектурі стало спорудження високих дзвіниць. Ця квадратна дзвіниця, що має 4,5 м в діаметрі і 34 м у висоту, розділена на яруси і прикрашена арочними нішами.